СОНМО: український журнал
Якщо попри знайому стилістику і впізнаваний почерк із завитками« та ознаками попередніх епох у музиці, крізь які тривала творчість дуету, кожен новий альбом Галини та Лесі Тельнюк – це окремий світ, то «Сонмо« – це, певно, два світи одразу. Один із них розсипається, інший – витворюється. Перший – це буденний «Світ надійних та вічно помитих машин, / озер блакитних та озер металік. / Запахів піци та соків-фреш, /вибритих тіл та вибрито-свіжих газонів«. А інший – світ особистий, світ весняний, бурхливий, в якому «Вітриженуть / У штормі веснянім / Дві сили й сторони: / Життя та смерті«.А лірична героїня альбому – десь у березневому межисвітті, де «Вжеі не зима… Ще і не весна…«.
Можна пригадати багато випадків, коли музика «приводила« поезію до читача, робила її зрозумілішою, знищувала бар’єри сприйняття. На мою думку, у творчості сестер Тельнюк завжди відбувалося дещо якщо не протилежне, то абсолютно не подібне. Їхні пісні чи, можливо, музично-поетичні композиції, як на мене, завжди ускладнювали, додавали щось своєрідне і дивне до первісного поетичного твору, закликали слухача зробити іще один крок. Оригінальне інтонування, повторення одного рядка, возведення його у багатоголосся і навіть, як здається, усвідомлений намір іти не найпростішим шляхом, не зовсім тим, що його «підказує рядок« – одна з ознак тої «альтернативності«, що приваблює у творчості гурту. Красномовний приклад цього прийому – композиція «Жовта троянда«, у якій ритм, музичний малюнок вступають в діалог із ритмом поетичного рядка, у результаті чого повністю змінюються наголоси, постають такі очуднені слова, як «троянда«, «шпалерах« і «вітром« з наголосами на останніх складах, витворюючи дивнунечувану мову, лише схожу на нашу.
оцінка: 9/10
Галина Романенко, Київ